Досвід роботи «Корекційно-комунікативне навчання в контексті особистісно-орієнтованої освіти»

 Зміст

І.  Досвід роботи «Корекційно-комунікативне навчання в контексті особистісно-орієнтованої освіти» .

1.  Інформаційний лист …………………………………………2

2. Інформаційний блок досвіду......................................3

 3.  Опис технології досвіду....………………………………….4

4. Результативність досвіду………………………………......14

5. Висновок...................................................................15

6. Бібліографія………………………………………………..…..16

ІІ.  Додатки………………………………………………………...18

ІІІ. Рецензія на досвід роботи

 «Корекційно-комунікативне навчання в

 контексті особистісно-орієнтованої освіти» ……....19

Інформаційний лист

Кіровська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Токмацької районної ради

Запорізької області

        Адреса         

                                       Вул. Центральна, 5    

                                                                          с. Лагідне

Токмацького р-ну

Запорізької обл.

71774

(061) 78 98 666

kirowska@ukr.net

Відомості про автора досвіду  

                     Журавель Надія Федорівна                   

                                      учитель початкових   класів                          

  Кіровської загальноосвітньої   

     школи І-ІІІ ступенів

Рік  народження                                                              1977

                                                                                   

  Освіта                                                                                 вища

Кваліфікаційна категорія                                          вища, старший вчитель

Рік присвоєння                                                                           2006

Керівник науково-методичного  забезпечення досвіду:

                                                                                               Мазнюк Василина

 Миколаївна  

                                                                 Заслужений вчитель України,

                               учитель історії 

                                                       Кіровської загальноосвітньої

                                              школи І-ІІІ ступенів       

   

                            

Тема досвіду                                      Корекційно-комунікативне навчання

                                                        в контексті особистісно орієнтованої освіти.

                                                                       «Від душі до серця,

                                        від серця - до розуму».

Інформаційний блок досвіду

Питання корекційно-комунікативного навчання в системі особистісно-орієнтованої освіти вперше згадувалось в 60-70-ті роки минулого століття такими дослідниками як Л.І. Божович, Н.С. Лейтес, К.К. Платонов та ін.

   У 70-90 роки питання розробки особистісного підходу в психології та педагогіці неодноразово порушувалось у працях І.С. Кона, А. Петровського, Я. Корчака, М. Монтесорі, С. Русової, В.О. Сухомлинського. Серед них був і корекційний підхід, який слід розглядати, як один з важливих педагогічних принципів, що забезпечує науково обґрунтоване розуміння пізнання, розвиток та самореалізацію особистості учня в її цілісності та гармонійності з Природою.

     Досвід роботи корекційно-комунікативне навчання в контексті особистісно орієнтованої освіти з 2005 року втілюється в освітній процес Кіровської загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів. Апробація відбувається за етапами:

2005 р. – 2008 р. – установчий;

 2009 р. – 2014 р. – навчаючий;

2015 р. – 2018 р. – підсумковий;

Мета досвіду – визначити індивідуальність кожної дитини, створити необхідні та достатні умови для прояву її пізнавальної активності, забезпечити розвиток і саморозвиток особистості учня, виходячи з виявлення його індивідуальних особливостей.

Актуальність - корекційно-комунікативне навчання дає можливість повернути учнів обличчям до природи, сформувати інтелектуальний потенціал особистості, розкрити здібності та таланти кожної дитини, виховати громадянина, здатного до свідомого суспільного вибору.

Інновація досвіду –комбінування концепції ноосферного навчання з  методикою школи Сухомлинського, формування кордоцентризму, створення гармонії педагогічних впливів,  відхід від технократичної свідомості.

За інноваційним потенціалом досвід є модифікаційним.

Модель корекційно-комунікативного навчання базується на принципах ноосферної освіти;

духовної спадщини В.О.Сухомлинського;

 поднує методику вальфдорської школи та методику сугестивного навчання; особистісно орієнтованої освіти, проектну технологію.

Результативність досвіду прослідковується у:

- стабільності достатніх знань учнів;

 - досить високому рівні інтелектуального розвитку школярів;

- вмінні дітей реалізовувати знання та навички у практичній діяльності, нестандартних ситуаціях.

Модель корекційно-комунікативного навчання виховує учнів:  особистісно орієнтованих, готових до самопізнання, самовдосконалення, здатних керувати своєю емоційною сферою, реалізувати себе.

Опис технології досвіду

Я, як і всі ми, дитина Природи. Але для кожного образ матері-Природи, Ноосфери, Всесвіту свій, особливий.

  Для когось це безмежні степи чи стрункі смереки, для когось – приморське узбережжя чи стрімкі потоки рік. Для мене ж образ Всесвіту – дрімучі ліси Полісся, що своїми столітніми кронами нашіптували таємниці й, одночасно, підказували, де шукати ключа до цих таємниць, вчили дивуватися, пізнавати. Саме Природа, Ноосфера, а не строкате телебачення, не холодний екран монітору, вчили нас замислюватися, прагнути розкрити таємницю «середини». Впевнена, жодного з нас  не обійшла нав’язлива дитяча ідея дізнатися, що знаходиться в середині того чи іншого предмета, тобто зрозуміти його природу. Для того, щоб таємне стало явним, ми йшли на порушення усіх можливих табу: розрізали найстарішого кактуса, «допомагали» швидше розцвісти тюльпанам, розриваючи пелюстки бутонів,   прямо на городі вирізали трикутничок з найбільшого кавуна, щоб переконатися в тому, що він ще не дозрів.

 Це був наш діалог з Природою, так ми  дивувались, захоплювались, розчаровувались, пізнавали світ, розвивались, навчались…

За останні роки навколо нас змінилось все: світогляд, цінності, країна, техніка. Настав вік Інтернету. А що ж станеться з нами через 10, 20 років? Якою повинна бути сучасна освіта, щоб підготувати дитину до життя – як сьогодні, так і в майбутньому? У будь-якому випадку необхідними для неї будуть знання, творчість, комунікабельність, природа. Але зміна інформації, її потік, що постійно збільшується, кардинально впливає на шляхи розвитку освіти. Технічні засоби не тільки пришвидшують донесення інформації до учня, а й наближують до нього світ. Дитині не обов’язково йти до першоджерела думки й слова – будь-які найскладніші явища навколишнього світу можна побачити на екрані. Адже протягом п’яти-шести хвилин навчальний фільм розкаже і покаже, як пшеничне зерно перетвориться на стебло, стебло – на налитий колос, колос – у борошно. Ще декілька хвилин – і перед нами рум’яна паляниця. На перший погляд це здається прекрасним, адже технічні засоби створюють дивовижні умови для більш швидкого й широкого пізнання речей, явищ, процесів. Але жодна дитина не може взяти у свій духовний світ більше, ніж дозволяють її пізнавальні, інтелектуальні, фізичні та творчі можливості. Звичайно, відсутність технічних засобів навчання неможливе в сучасному освітньому процесі. Але живі явища, споглядання, активне спілкування з природою не замінить жоден найсучасніший інформаційний носій. Як не замінить перебування людського зародку в лоні матері, не відтворить цілющої енергії материнського молока, тепла матусиної руки, ніщо так не заспокоїть, як міцні батьківські обійми, не додасть впевненості, як щира усмішка та лагідний погляд учителя.

   Технократична свідомість, відокремлення, відмеження, віддалення від природи, заміна скороченим, умовним баченням окремих явищ, чуттів, призводить до того, що наші діти втратили найкращу, найглибшу емоцію, яку відчуває людина, - відчуття таємниці.

«Кому емоція таємниці чужа,

 хто втратив здібність дивуватись

 і завмирати з священним трепетом у серці,

того можна вважати мерцем».

А. Ейнштейн.

   Для наших дітей таємниць майже не існує. Тому вони не вміють дивуватись, співпереживати, розділяти чужий біль і радість. Врешті-решт  наші діти не вміють плакати від щастя, захоплення, розчулення, зворушення.

   Їм байдуже навчання, байдуже, якою важкою працею батьки забезпечують їх матеріальне благополуччя, байдуже до самих батьків, економічних криз, природних катаклізм, екологічних катастроф. Тим паче, байдуже, що головним джерелом нестабільної планетарної системи виступає поглиблення конфлікту між Природою і Суспільством, Природою і Людиною. Байдуже, бо душа зачерствіла, спить душа…     

            «Найкраща порада, яку можна дати,

якщо ви хочете спонукати кого-небудь до активної дії…

розбудіть у ньому яке-небудь бажання.

Хто здатний це зробити – за тим

увесь світ!»

Гаррі Оверстрит

 То  як же розбудити дитячу душу? Як змусити її дивуватися, а разом із цим і мислити? Як повернути обличчям до Природи – «вчителя всіх і вся»?..

Адже «всі наші задуми, пошуки перетворюються на порох, на мертву мумію, якщо немає дитячого бажання вчитися.» (Сухомлинський В.О. Избранные произведения в 5 т. – К.: 1980: - т.5. – с.575.)

   Активний пошук розв’язання даного питання виводить на модель корекційно-комунікативного навчання.

   Актуальність даної моделі полягає в тому, що серед всеохоплюючого нав’язування технократичної свідомості  корекційно-комунікативне навчання дає можливість повернути дитину обличчям до Природи, навчити дивуватися, помічати і осягати  таємниці –прагнути думати; розкрити здібності і талант кожної дитини; сформувати інтелектуальний потенціал особистості; виховати повноцінного громадянина.

Інноваційним завданням  корекційно-комунікативного навчання  є  формування кордоцентризму, розкриття природних здібностей, внутрішніх ресурсів, потенційних можливостей учня через цілісне творче мислення і ноосферну свідомість.

Мета досвіду – через використання різноманітних форм і методів навчальної діяльності, створення атмосфери зацікавленості, заохочення бажання учнів до ініціативності, забезпечити розвиток і саморозвиток дитини, створити умови для прояву пізнавальної активності учнів.

Завдання  корекційно-комунікативного навчання:

-         створити умови для здорової психологічної атмосфери;

-         навчити дитину вірити в себе і свої можливості;

-         допомогти дітям з особливими педагогічними потребами оволодіти програмовим мінімумом ( з кожним роком таких дітей у школі все більшає);

-         розбудити розумові закладини учнів, які мають можливості до навчання, але не хочуть їх реалізовувати (таких у класі основна частина);

-         не загасити вогонь бажання до знань у двох-трьох здібних дітей, які ще спалахують серед «сірого загалу»;

-         допомогти кожному учневі знайти своє «Я».

Тобто:

Пізнати себе

 ↓

Самовизначитися

↓ 

Самовдосконалитися

 ↓

Самореалізуватися

  ↓       

Відчути себе щасливим

   Корекційно-комунікативне навчання полягає у створенні освітніх умов відповідно до природних особливостей дитини сприймати інформацію не розумом, а серцем . Тобто спочатку відчути, а потім логічно оцінити і запам’ятати  новий матеріал, проявляючи можливості цілісного мислення, цілісне ж мислення можливе у гармонійній сутності Природи і людської

культури, здатної не тільки використовувати Природу, а й творити добро і красу в природному середовищі, удосконалювати його і себе в ньому.

Досвід базується на теорії ноосфери  видатного українського вченого – академіка В. Вернадського, за його філософською теорією ноосфера – це ідеальний стан розвитку людської цивілізації, який характеризується високою культурою життя, праці, пізнання, творчості, формування глобальної ноосферної свідомості, почуття єдності й цінності всього живого на планеті, створення морально-психологічного клімату на засадах добра і любові упереджує, ба навіть унеможливлює конфлікти, катастрофи, кризи.

Корекційно-комунікативне навчання, спираючись на ноосферу, як гармонійний стержень взаємодії Природи і суспільства, формується на основі цілеспрямованого педагогічного впливу на особистість, здійснюється за умови перебудови свідомості і наближення її до стану ноосфери. 

 Корекційно-комунікативне навчання  втілює принципи ноосферної освіти:

1)    екологізації;                 

2)    системності;

3)    гармонізації;

4)    гуманізації;

5)    інструментальності;

6)    особистісно-орієнтованої освіти;

7)    випереджаючого навчання;

8)    простоти пізнання;

9)    економічності;

    10) потенційної інтелектуальної безпеки, тобто екологічної свідомості.  

   Завдання досвіду найбільш ефективно реалізуються в умовах початкової школи. Зумовлюється це тим, що дитячому мисленню притаманний образно-емоційний синкретизм, а викладання навчальних предметів носить інтегрований характер. Наприклад:

↗                                                            Я у світі

                  Природознавство

                                                 ↘          Основи здоров’я

(літературне читання, мистецтво, трудове навчання і т.д.).

  Але  серед учнів початкової школи є й інтелектуально обділені діти, яким невідоме емоційне забарвлення слова, бо у спілкуванні з ними батьки обходяться двома-трьома сотнями слів. Серед них є й такі, які ніколи й нічому не дивувались, нічим не вражалися, не захоплювались.

   Модель корекційно-комунікативного навчання  дає можливість навчити дітей цьому – дивуватися, радіти, захоплюватися, пізнавати, а найкращим вчителем цьому являється знову ж таки Природа.

Бо уважний погляд на природні явища відкриває органічні поєднання:

образу     -     емоції     -      слова

⬇

 активність мислення

Але, на превеликий жаль, навіть Природа сама по собі не навчає. Виховує, навчає та розвиває лише активна взаємодія людини з Природою.

   Невичерпною криницею методики взаємодії з Природою є духовна спадщина В.О. Сухомлинського. Невідомо, чи був Василь Олександрович знайомий з ноосферою концепцією В. Вернадського, але можна впевнено

сказати, що вона з успіхом реалізовувалась у стінах Павлиської середньої школи.

   Корекційно-комунікативне навчання інтегрує в собі концепцію ноосферного навчання та методику школи Сухомлинського, сутність якої в систематичному, терплячому, тривалому впливі на розум дитини, щоб та усвідомила і відчула «себе як частину природи, здивувалась, навіть була вражена думкою, що людина до того часу сильна й могутня, доки вона діяльна клітина організму, що називається природою. З цього повинні починатися освіта і виховання». (Сухомлинський В.О. Избранные произведения в 5 т. – К.: 1980: - т.5. – с. 575.)

 Природа – це книга, доступна кожному, вона вчить мислити образами, барвами, звуками, збуджує бажання мріяти так, щоб побачене  запам’ятовувалось назавжди. Саме дотик до природи, її мудрості, дає можливість розбудити оту потаємну струну, звук якої змушує дитину побачити себе значною, вмілою, додає сили і впевненості. Бо яскраві враження від споглядання незбагненної краси спонукають учнів до активного мислення.

Ця книга розкриває такі точки гармонії педагогічних впливів:

            Природа           

↙     ↙          ↓           ↘      ↘           

Краса       Праця              Співпереживання      Творчість      Слово 

                                                            ↘       ↘                     ↓              ↙        ↙

Особистість

  

Кожна точка має свої промені. Ці промені не ізольовані, вони органічно поєднуються, проникаючи один в одного через призму Природи та ведуть до формування гармонійної особистості школяра.

   Таким чином  саме Природа в системі «гармонії педагогічних впливів» виступає ефективним засобом формування у школярів кордоцентризму (від лат. Cordis – серце) – коли навколишній світ сприймається і оцінюється спочатку не розумом, а серцем, що є логічним, адже інформація сприймається серцем на 0,6 секунди раніше, ніж розумом, що ще раз

підтверджує актуальність корекційно-комунікативного навчання, навчання,  яке йде «Від душі - до серця, від серця - до розуму». Реалізація цієї моделі не можлива без емоційного фону, які створюють такі почуття як лагідність, ніжність, сердечність, глибоке єднання з Природою.

   Як же втілюється корекційно-комунікативне навчання в умовах сільської школи?

Автор починає з розкладу уроків та тематичного планування. Розклад уроків треба скласти так, щоб в один день поряд стояли такі предмети як літературне читання,  «Я у світі», рідна мова, природознавство, мистецтво чи трудове навчання. Зрозуміло, щоденним такий розклад є неможливим. Тому автор поєднує хоча б пару предметів: літературне читання і рідну мову, рідну мову і  «Я  у світі» і т.д. А от  п’ятниця ось вже більше 10 років йде днем відпочинку, днем творчості, днем «Відкритого серця». З року в рік він залишається майже незмінним:

1   урок – літературне читання

2   урок - рідна мова

3 урок - «Я у світі» чи прирордознавство

4 урок – образотворче мистецтво

5 урок – трудове навчання

За новою програмою це так звані «тематичні дні», коли всі уроки за розкладом спрямовані на реалізацію єдиної мети. Виховний захід є їх  логічним  продовження.

У 3-му класі тематичним днем, днем «Відкритого серця» може бути:                                   
     1. «Учимось фантазувати».
Літературне читання:

В. Сухомлинський   «Дід Осінник».                                                                           

 Образотворче мистецтво:         

 Споріднені кольори,  кольорові відтінки. Композиція «Кружляє листопад».

Українська мова: есе «Палітра осені».

Підсумковий урок об'єднує всі згадані предмети і проводиться у вигляді публічного звіту-свята «Барви осені».

2. «Вода – джерело життя».

Природознавство:

Вода та її властивості.

 Літературне читання:

А. Малишко «Вихопивсь дощик поміж заграв».                                                                          

 Образотворче мистецтво:         

 Динамічна композиція «Буря на морі».

Українська мова:

Діалог «Розмова з крапелькою води».

Трудове навчання:

Виготовлення рекламного плакату за збереження води «Гноми – економи» .

Звіт – участь у конкурсі  «Вода – джерело життя».

3. «Таємниці рослинного світу» .

Літературне читання:

Розкриваємо таємниці казки. Г.К. Андерсен  «Ромашка».                                                           

Природознавство:

Умови розвитку та розмноження рослин.

 Образотворче мистецтво:         

Створення рельєфу «Світ рослин» (пластилін).

Українська мова:

УРЗМ. Складання тексту-опису «Ромашка».

Трудове навчання:

Комбінування природних і пластичних матеріалів: насіння різноманітних рослин і пластилін. Виготовлення композиції за власним задумом.

Звіт – навчальний проект: «Таємниці рослинного світу» .

4. «Піклуймося про братів наших менших».

Природознавство:

Птахи.

 Літературне читання:

О. Копиленко «Синичка», А. Качан «Крихта хліба».

Образотворче мистецтво:         

Відтворення характерних особливостей малювання птахів у русі. 

Українська мова:

 Складання тексту-опису за поданим планом і опорними словами.

«Синичка».

Трудове навчання:

Виготовлення птахів технікою квілінг. « Птах моєї фантазії».

Звіт – акція «Візит до годівнички».

5.  «Казка вчить, як на світі жить».

Літературне читання:

Підсумок за розділом «Українські народні казки».

Основи здоров’я:

Практична робота. Обговорення літературних джерел  про сутність і значення взаємодії: української народної казки «Ріпка».  

Українська мова:

УРЗМ. Написання листа улюбленому казковому герою.

Образотворче мистецтво:         

Виконання ілюстрації до української народної казки.

Звіт – виховна година: .  «Казка вчить, як на світі жить».

6. «Хай добро вам сіється!»

«Я у світі»:

 Людські чесноти.

Основи здоров’я:

Практична робота. «Як залагодити конфлікт».

Літературне читання:

Як не втратити друга. З. Топеліус «Казка про старого гнома».

Звіт – відкритий урок «Хай добро вам сіється!»

Прикладів таких днів можна навести безліч. Головне - ретельно та творчо підійти до планування.

   Звичайно ж, навіть такі дні не обходяться без хвилинок-розминок. Але  фізкультхвилинки  мають бути такого змісту, щоб вони були однією з частин логічного ланцюжка.

   Намагаючись зробити процес навчання цікавим, яскравим, захоплюючим, автор використовує ігри, бесіди та завдання, направлені на глибоке «проживання» тієї чи іншої теми. Вони спрямовуються на розвиток вміння висловлювати свої думки, працювати в групах, малювати, творити. Такі ігри, а найчастіше автор використовує їх на уроках «Я у світі» та під час виховних годин, об'єднуються під назвою «Основи мудрості». Це так звані заняття духовного виховання. Можливі такі теми занять: «Школа дружби», «Серце чесності», «Птах вдячності», «Закони милосердя», «Дива навколо нас», «Коло ніжності», «Світлі думки та справи». Один з варіантів такої виховної години пропонується в додатку.

   Така побудова розкладу  та тематичного планування дає можливість зробити підсумок вивченого за тиждень, повторити й закріпити його за допомогою образів та уяви. Так, в першому класі під час підготовчого періоду та навчання грамоти цей день не має розривів на предмети, а тече спокійною, плавною рікою.

Наприклад: день починається казкою (зміст якої залежить від теми з природознавства, «Я у світі») чи то про комаху, чи то про квітку, чи про небо. (Хіба ж їх не доста у збірках В.О. Сухомлинського?). Аналізуємо казку,
спираючись на принципи І.Огієнка:

-   Хто написав і що підштовхнуло автора до написання твору?

-   Які почуття пережили читаючи твір?

-   Що вразило, змусило замислитися?

-   Чи хотіли б ви уподобитися головному герою?

-   Чому навчилися?

Діти висловлюють свої думки і ми переходимо до конкретних
образів: якщо це була казка про жучка - малюємо доріжку, залишену
ним на піску, якщо про квіточку - зображуємо пелюстки в їх
кружлянні додолу, про сонечко - допомагаємо промінчикам пройти
через всі перепони до землі.

Такі завдання дають можливість виробити у дітей почуття
ритму, просторового обмеження, розуміння поняття «більше,
менше», «нижче - вище». Після цього відображаємо «стежку жука»
чи «шлях промінчика» за допомогою пластиліну чи глини,
викладаємо з різноманітного насіння, зібраного дітьми раніше. Про

значення таких завдань для підготовки руки до письма, розвитку
моторики та тактильних відчуттів годі й говорити.

Під час роботи пригадуємо, з якої рослини та чи інша
насінина, коли вона дозріває, за яких умов, як висаджується, де
росте, яке має значення. Ці запитання змушують дітей пильніше
придивлятися до кожного листочка, квітки, комашки, поставити їх
поряд з собою - такими ж повноправними істотами. І вже рідко в
якої дитини піднімається рука зірвати гілку, спіймати метелика чи
обірвати цвіт. І, звичайно, підсумком дня творчості є створення

власних казок, бо саме через казку, фантазію, вигадку можна
прищепити любов до природи, людей, слова. Казка - це свіжий
вітер, який роздмухує вогник дитячого серця, мрії і мовлення.

Той же принцип побудови уроків можливий під час навчання грамоти.

Казка про букву, її «якості», «характер»

		⬆

⬅➨добір слів,                              БУКВА                    ліплення

що характеризують

букву                                           ⬇         створення портрету

                            народження власної казки

Дане «заглиблення», «занурення» в тему, створення емоційної комфортності, нейтралізація скутості та встановлення природної  атмосфери довіри можна побачити в методиці сугестивного навчання. Але цей метод навчання в чистій його формі неможливий в умовах звичайної сільської школи. Як неможливе повне використання принципів Вальфдорської школи, основами якої автор користується.

А саме:

1)       Наочне зображення — Основна характеристика— Пауза —
Власне судження.

2)     Організація діяльності на методиці «епох» (у мене - днів
творчості).

3)      Оцінювання до 3 класу замінюється творчими звітами досягнень,

успіхів:

а)        виставки малюнків, поробок;                                               

б)        виставки кращих зошитів;                                                 

в)        відкриті виховні заходи;

г)        презентація створених творів .

4)    Корекція навчання й виховання дітей з 1-го по 8-й клас (в умовах нашої школи - класне керівництво).

Також доцільним й ефективним є використання ейдетичної системи             Ю. Матюгіна.

  Зазначені методики автор коригує відповідно умов та можливостей

сільської школи.  

Важливим та ефективним етапом реалізації досвіду є використання проектної технології. Метод проектів дає можливість учням проявити себе у різних сферах навчальної діяльності. Адже дитина, яка  пасе задніх у математиці, може виявитися королевою збору та узагальнення інформації, а учень, який має найнижчу техніку читання  проявить себе асом оформлення презентації, той, що був пасивним на уроках мови  - бере на себе організацію втілення проекту в життя. 

У 2013 – 2014 навчальному році було зроблено проект, присвячений 200 річниці з народження генія українського поетичного слова – Т.Г. Шевченка.

Плануючи роботу над проектом,  вийшли на день «Відкритого серця»: «Якщо ти хочеш Україну добре знати – щодня повинен «Кобзаря» читати!».

Інтегрується:

Читання                                            Екологія                                
Поетична світлиця.                          Екскурсія в природу:    
Тарас Шевченко.                             «Вивчаємо світ природи»
             Природознавсто

              Лісостеп. Степ.          

                 Образотворче мистецтво      
    Пейзажна композиція в     
 реалістичній манері.   
                Українська мова

                   Урок розвитку зв’язного

                   мовлення. Текст-розповідь

                   «Про що шепоче вітер з  

                     дубом...»

Детальнішу інформацію про роботу над проектом та його конспект можна переглянути в журналі «Початкове навчання та виховання.»  - 2015. - №4-5. – С.14-20.

За установчий період апробації досвіду школярі тричі були учасниками Суспільної акції школярів України «Громадянин» з проектами «Ліси мої, гаї мої священні! Пребудьте нам вовіки незнищенні!», «Чим душа жива – розумне, добре, вічне…», «Молодіжна рада у місцевій громаді.»

Результативність досвіду

1. 2007р.- перемога в Суспільній акції школярів України «Громадянин» з проектом «Розумне. Добре. Вічне.»

2. 2008р.- перемога в Суспільній акції школярів України «Громадянин» з проектом «Ліси мої, гаї мої священні! Пребудьте нам вовіки незнищенні!»

3. 2008р.- учасники заключного туру Всеукраїнської акції «Молодіжна рада у місцевій громаді».

4. 2008, 2009,  2010, 2011р.- ІІІ місце в районних олімпіадах з української мови та літератури.

5. 2008 - перемога (ІІ місце) в ІІ (районному) етапі Міжнародного конкурсу знавців української мови імені П. Яцика.

6. 2009р.- представляємо Токмацький район на ХІІ Відкритому фестивалі дитячої поезії «Джерельце» ім. Й. Курлата.

7. 2009р. – перемога у  ІІ етапі конкурсу «Сам собі рятівник» з нарисом «День народження у вогні».

8. 2009р. –перемога у  ІІ етапі  Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої!» у номінації література з твором «Дорога до Великого Кобзаря».

9. 2010р. – участь у  ІІ етапі Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, присвяченого Шевченківським дням у номінації «Література» з поезією «Сон».

10. З 2010р. – 50 % учнів класу (4 учні) є активними учасниками Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру». 

   11. 2011р.-  ІІІ місце в ІІ (районному) етапі Міжнародного конкурсу  знавців української мови ім. П. Яцика.

     12. 2013/2014 н. р. Збірка творчих робіт учнів 4 класу «Навіяне Шевченком». (Література, образотворче мистецтво.)

     13. Казки учня опубліковані в журналі «Початкове навчання та виховання». – 2015. - № 4-5. – С. 19.

      14. 2014/2015 н.р. перемога в ІІІ (обласному) етапі, участь у ІV, заключному етапі  Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, присвяченого Шевченківським дням у номінації «Література» з творчою роботою «Пам’ятаймо, що ми - українці…».

      15. Творча робота учениці  опублікована в науково-популярному журналі Малої академії наук «Школа юного вченого». - 2015.- №1-2. – С. 12-20. 

       16. Творча робота учениці  опублікована в науково-популярному журналі Малої академії наук «Школа юного вченого». - 2016.- №1-2,3. – С. 48-57. 

       17. 2015/2016 н.р. перемога  (3 місце) у ІІІ (обласному)  етапі Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, присвяченого Шевченківським дням у номінації «Література» з творчою роботою «Щоденник сучасника».

18. 2016/2017 н.р. перемога  (3 місце) у ІІІ (обласному)  етапі Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, присвяченого Шевченківським дням у номінації «Література» з творчою роботою «Раїна».
19. 2016/2017 н.р. участь у ІІІ (обласному) етапі Міжнародного конкурсу "Вода- джерело життя" в номінації "Вірш".

Висновок

Установчий етап досвіду почався у 2005 році.

Перші підсумки  апробації охоплюють 2009 - 2014 рік – (навчаючий етап)

Результативність була такою: якість знань учнів становила 50%.

Адаптація п’ятикласників проходила успішно. Це засвідчує стабільна якість – 50%.

У 2012 році 4 з 8 випускників, на яких починалося запровадження досвіду, вступили до вищих учбових закладів, що знову ж таки становить 50%.

За 12 років змінився контингент учнів, знизилась їх розумова активність прагнення до знань, але внаслідок удосконалення досвіду, пошуку нових шляхів впливу, зріз якості навчальних досягнень   школярів за 2014-2016 роки - 50%.

Крім цього:

-                     діти стали більш творчими;

-                     до школи йдуть із задоволенням;

-                     покращився психоемоційний стан дітей, мікроклімат у класі;

-              учні  з особливими педагогічними потребами засвоїли програмовий матеріал, успішно реалізували себе у проектній громадській діяльності, відчули себе значущою частиною суспільства.

Таким чином, ефективність запровадження досвіду відображається у:

-                     стабільності достатніх знань учнів;

-                      досить високому рівні інтелектуального розвитку школярів;

-                     вмінні дітей реалізовувати знання та навички у практичній діяльності, нестандартних ситуаціях;

-                     бажанні розширювати свій кругозір, розвивати світогляд.

Отже, модель корекційно-комунікативного навчання готує не бездушного споживача інформації, а особистісно орієнтованого, готового до самопізнання, самовдосконалення, здатного керувати своєю емоційною сферою, реалізувати себе, ввібрати у свою душу всю багатогранність, багатоликість та єдність Суспільства, Світу і Природи - створити у собі гармонію розуму і серця.

Бібліографія

      1. Баханов К.О. Традиції та інновації, навчання історії в школі. :3.

"Просвіта", 2002. - 106с.

      2. Вернадський В.І. Учение В.И. Вернадского о переходе биосферы в ноосферу.Ч. ІІ. М., 1991.

3. Додаток до листа Міністерства освіти і науки України від 17.08.2016 р. №1/9- 437 (витяг) »!»// Початкове навчання та виховання.  - 2016. - №.25-26 – С.4-17 .

4. Ковальова В.І. Творча майстерня та розвиток творчої особистості молодшого школяра.-Х.: Видавнича група «Основа», 2010. - 191с.

   5. Коменський Я.А., Локк Д., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци И.Г.
Педагогическое наследие. - М.: Педагогика, 1998.- 416 с.

     6. Корж Н.А. Существует ли альтернатива современному образованию?// Ноосферное образование, 2002. - №4. – С. 3-4.

      7. Лопатина А., Скребцова М. Начала мудрості.- М. : ООО "Книжный дом Локус", 2002. - 320 с.

      8. Лопатина А., Скребцова М, Сказки о буквах и словах.- М.:
"Сфера", 1998. – 572с.

      9. Лопатина А., Скребцова М, 600 творческих игр. - М. : 000
"Книжний дом Локус.", 2002. - 308 с.

     10. Мазнюк В.М. Викладання історії України в 5 класі. - З.,
1994р. - 20с.

    11. Маслова Н.В. Ноосферное образование. Научные основы. Концепция. Методология, М.: Инстинут холодинамики, 2002. - 338с.

    12. Настільна книга педагога. Посібник для тих, хто хоче бути вчителем-майстром/ Упорядники: Андрєєва В.М., Григориш В.В. – Х.: Видавнича група «Основа», 2006. - 352с.

     13. Плевако В.В. Сухомлинський у творчості сучасного
педагога// Поч. школа.- 2000.- №9. - С. 17-19.

     14. Сухомлинський В.О. - Батьківська педагогіка. - К. : Рад.
школа, 1978. - 263 с.

     15. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-4 томах т.4-К.:
Рад. школа, 1976. - 640 с.

     16. Сухомлинський В.О. Избранные произведения: В 5-ти т./ Редколлегия: Дзверин А.Г. и др. - К.: Рад.школа, 1979. – 677с.

     17. Сухомлинський В.О. Сердце отдаю детям.- К.:
"Рад.школа," 1988. – 272 с.

     18. Титаренко Н. Види заохочення та активізації школярів //
Поч. школа. - 2000. - №9. - С. 20-22.

    19. Теорія і практика особистісно - орієнтованої освіти - в 2-х ч.

Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 8-
10 квітня 2003 року. Ч. 2. - 3.: "Просвіта", 2003. - 315с.

   20. Хайруліна Т. Запрошуємо до хатинки Творчості // Поч. школа. – 2000. -  №9. - С. 24.

   21. Цюпа І. А. Добротворець. : К., 1971. - 207 с.

22. Черв’якова Н. Ідеї ноосферного виховання у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського // Поч. школа. - 2000.- № 9. - С. 12-15.

Додатки

Конспекти уроків та виховних заходів, розроблених і проведених для реалізації теорії корекційно-комунікативного навчання, опубліковані в наступних науково-методичних видання:

1.      Барви осені// Розкажіть онуку. – 2003. - № 27. – С. 35-37.

2.     Моря. Охорона водойм. Екскурсія Азовським узбережжям// Розкажіть онуку. – 2004. - № 28. – С. 42-44.

3.     Корекційно-комунікативне навчання в контексті особистісно орієнтованої освіти// Початкове навчання та виховання. -  2007. - № 10. – С. 8-14.

4.     Урок екології «Збережемо ялинку»// Початкове навчання та виховання.  - 2007. - № 33. – С. 35-36.

5.     Виховний захід «Гори, палай, ім’я «Кобзар»!»// Початкове навчання та виховання.  - 2014. - №.6 – С.34.

6.     Урок-проект «Якщо ти хочеш Україну добре знати – щодня повинен «Кобзаря» читати!» //Початкове навчання та виховання.  - 2015. - № 4-5. – С.14-20.

Рецензія

на досвід вчителя початкових класів

Кіровської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Журавель Надії Федорівни

«Корекційно-комунікативне навчання в контексті

особистісно-орієнтованої освіти»

   Є люди, як зорі! Вони в будь-яку погоду, в погану чи добру годину, в сутінках і на світанні, сміливим і боягузам, хворим і здоровим освічують дорогу…

   Такою теплою, щирою зірочкою в сузір’ї на ім’я «Вчительство» є Надія Федорівна Журавель – учителька початкових класів Кіровської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Її робота заслуговує на пошану, вивчення і впровадження в навчальний процес.

   Автор досвіду впевнено і разом з тим обережно йде своєю дорогою до дитячих душ, пробуджує в них добрі, щирі почуття, формує цілісні знання та уявлення про світ. Вона чуйним дотиком свого таланту, мов пензликом, малює малечі незвідане і складне усіма барвами людських відчуттів. А педагогічне кредо «Від душі до серця, від серця – до розуму» найпереконливіше доводить мету її творчої, пошукової та дидактичної діяльності.

   Автор вважає фундаментом свого досвіду дорогоцінну спадщину Великого Добротворця – В.О. Сухомлинського. Використовує наукові обґрунтування ноосферного навчання академіка В. Вернадського та дослідження сучасних психологів, філософів, дидактів.

   Журавель Н.Ф. доводить, що корекційно-комунікативне навчання дозволяє кожній дитині, незалежно від їх талантів і вад, знайти свої місце в навчальному процесі і утвердитись особистістю в складному, непередбачуваному світі, шукати і знаходити себе, не принижуючи інших.

   Досвід Журавель Н.Ф. підтверджено практичним втіленням у навчально-

виховний процес Кіровської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Він заслуговує на увагу не тільки вчителів початкових класів, а й усіх, хто займається формуванням особистості майбутнього. Бо кожен сьогоднішній день вимагає від учителя корекції педагогічного впливу задля комунікативного співіснування основних учасників процесу по імені Школа – Діти – Майбутнє.

Заслужений вчитель України                                     В.М. Мазнюк

15.02.2017

Додаток 1  

Урок-проект:

"Якщо ти хочеш Україну добре знати - 

 щодня повинен "Кобзаря" читати!"

Про що можна дізнатись, читаючи твори Т.Г. Шевченка?

Мета: через спілкування з Природою довести універсальність, сучасність та народність Шевченкової спадщини; розширити знання учнів про творчість  Т.Г. Шевченка, сприяти національному вихованню учнів; формувати вміння висловлювати свої думки, бажання читати твори Т. Шевченка; розвивати творчі здібності учнів, навички роботи в групі; виховувати почуття патріотизму, гордості за видатного сина України.

Завдання:

- формувати в учнів навички дослідницької діяльності;

- розвивати техніку читання;

- створити умови для прояву пізнавальної активності, реалізації здібностей кожного учня;

- провести паралелі між природою рідного краю та творчістю Шевченка;

- написати твір-розповідь «Про що шепоче вітер з дубом…». (усно);

- створити збірку творчих робіт учнів «Навіяне Шевченком…»;

- презентацію досвіду провести на родинному святі «Садок вишневий коло хати» під час святкування шевченківських днів.

Тип проекту: груповий, довготривалий.

Термін реалізації проекту: листопад – лютий.

Навчальні предмети: екологія рідного краю, літературне читання, природознавство, образотворче мистецтво, українська мова.

Етапи роботи над проектом:

1. Підготовчий етап.
Визначення та обговорення з учнями теми та завдань проекту.



Учні запропонували наступні теми:

1. «Кобзареві рядки досліджують малюки».

2. «З Кобзаревими рядками – запорізькими шляхами».

3. «Шевченко Тарас – Фенікс для нас».

4. «Якщо ти хочеш Україну добре знати – щодня повинен «Кобзаря» читати!».

5. «Вивчаєш рідний край – вірші Шевченка добре знай!».

6. «В рядках твоїх – невичерпна криниця. В них кожен ряд вогнем іскриться.»

7. «З віршів твоїх черпаємо натхнення до праці, до науки, просвітлення.» 

8. « Шевченко Тарас – енциклопедія для нас».

Темою проекту обрали: «Якщо ти хочеш Україну добре знати – щодня повинен «Кобзаря» читати!».

ІІ. Планування діяльності.

Учні діляться на 4 групи:

Дослідники визначають, назви яких рослин найчастіше зустрічаються у «Кобзарі», підраховують кількість найбільш уживаних, проводять опитування серед членів родини про те, які вірші Т.Г. Шевченка вони знають.

Біологи досліджують, яких рослин найбільше росте навколо території школи,

вивчають їх екологічне та лікарське значення.

Літератори  добирають вірші, пісні, легенди, загадки, казки,  про визначені першою групою рослини, складають власні твори.

Художники створюють композицію «Мій вишневий сад», «Під плакучою вербою», (за вибором), узагальнюють малюнки в альбом творчих робіт: «Навіяне Шевченком...»

Обладнання: портрет Т.Г. Шевченка, вишиті рушники, свічки, жолуді, альбом творчих робіт учнів «Навіяне Шевченком...».

ІІІ. Презентація проекту

Учитель:

Є люди, як свічки, -

Згоряють, відходять у небуття.

Є люди, як зірки, -

Згоряють, та світять усе життя.

В.О.Сухомлинський

Таким сонцем-зорею два століття життя і небуття освічує Україну Великий Кобзар. Нехай пісні та вірші, представлені вашій увазі, змусять побачити Шевченка нового, модерного, а наші дослідження переконають вас у сучасності, народності, універсальності як самого Тараса Григоровича, так і його спадщини.

 Нехай світло, запалене нами, буде символом  вдячності, шани, пам’яті.  (Учитель та учні запалюють свічку пам’яті. На мультимедійній  дошці – слайди з світлинами пам’ятників Т.Г.  Шевченку, останній слайд - пам’ятник  на Чернечій горі. Звучить «Тяжко-важко в світі жити..» )

Звідси видно далеко,

Чути голос Дніпра.

Понад тишу і клекіт –

Дух, який не вмира.

Ні,  поет не в могилі,

Бо немає могил

Тим, хто волю окрилив,

Хто за неї моливсь

І карався, не каявсь

В казематах пітьми…

Ні, не вмер наш Провидець,

Його пам'ять – це ми!

(Звучить «Реве та стогне Дніпр широкий». На мультимедійній  дошці – слайди з краєвидами Дніпра. )  

           Вітер з гаєм розмовляє,

           шепче з осокою,

           пливе човен по Дунаю

           один за водою.

Пливе човен води повен,

ніхто не спиняє,

кому спинить – рибалоньки

на світі немає.

Поплив човен в синє море,

а воно заграло, -

погралися гори-хвилі –

і скіпок не стало.

Складається враження, що  одинокий рибалка - то сам Тарас, а човен – Шевченкова доля, яку несе по бурхливій життєвій річці. Гори-хвилі кидають на цю самотню долю все нові  й нові випробування та страждання, вщент розбивають мрії, надії, сподівання.        

Чого мені тяжко, чого мені нудно,

Чого серце плаче, ридає, кричить,

Мов дитя голодне? Серце моє трудне,

Чого ти бажаєш, що в тебе болить?

Та не тільки горе і сум бачив Шевченко. Адже він зростав серед мальовничої української природи. Хата в Кирилівці потопала в розкішному квітнику, стара крислата верба покривала її густою тінню, а за хатою розкинувся  невеличкий, але дуже милий садочок.

Тарас захоплювався красою природи. А його слово змальовувало  цю красу. Красу не чужоземну, а нашу, рідну, українську! З яким трепетом згадує Шевченко про споконвічні українські рослини: барвінок, ряст, ясен, очерет, терен, не оминув Кобзар і окрасу українських сіл - вишневих садків. 

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата.

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька втає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх,

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

(Звучить фонограма солов’їного співу).

Але є рослини «чемпіони», тобто рослини, до яких Тарас Григорович звертається найчастіше. За нашими дослідженнями четверте місце за частотою вживання займає дуб – його назва згадується  на сторінках «Кобзаря» 19 разів, почесне третє посідає верба - 22 рази, друге – тополя – 24 рази, а  на першому місці за вживаністю – калина – 38 разів.  

Ми підрахували, що більшу частину зелених насаджень навколо території нашої школи становлять саме зазначені рослини, тобто тополі, верби та дуби. Збіг чи закономірність?

Наші дослідження показали, що закономірність, бо виявляється, українці не мислили себе без цих дивовижних рослин. Спробуємо розібратись чому вони були, є і, сподіваємось, будуть невід’ємною частиною українського народу.

Що ми знаємо про них?

Ой, вербо, вербо,

Чого в лузі гнешся?

Верба – це щось таке, що нерозривно з’єдналося з життям українців. Україну неможливо уявити без верби, як німця без ковбаси. В народі кажуть: « Верба, певна річ, груш не родить, вона товста, та пуста, а вербові дрова – той смерть готова». Мається на увазі, що вербові дрова дуже швидко згорають і мають низьку тепловіддачу, тому таким паливом обігріти домівку важко. Поважають вербу за те, що вона не боїться вологи. З вербових колод майстри видовбували посуд, мірки, човни, використовували для різноманітних каркасних кріплень, будівництва кошар, кошелів, кліток, з верболозу робили огорожі-тини, плели кошики, а вербові пухнасті котики милували око в перший весняний місяць, коли всі інші дерева ще постукували голим мерзлим гіллям.

Верба – дерево невибагливе, але вологолюбиве. Вербові паростки пускають корінці навіть у бідному поживними речовинами ґрунті і швидко тягнуться вверх. Верба поблизу води – прикмета українських шляхів, на узбіччі яких завжди може відпочити подорожній. «Там криниця, де вербиця», «Де срібліє вербиця – там здорова водиця», - говориться у народі. І це дійсно так, адже вчені довели, що верба – природний фільтр усяких домішок, а ще верби укріплюють береги, стримують зсуви, в посушливих місцях спиняють піщані заноси.

Здавна верба на Україні вважалася священним деревом. Шостий тиждень Великого посту називався Вербним. На цьому тижні у церквах освячували вербові гілочки. Їх зберігали на покуті за образами. Вірили, що освячена верба відводить блискавку. Вербові гілочки клали у воду коли купали дитину, коли боліла голова пили вербовий напій, також зроблений з гілок.

Тому можна собі лише уявити ту радість, яка охоплювала Тараса Григоровича, коли в далекому Новопетрівському форту проросла вербова гілочка. Гілочка, яку Шевченко підібрав на вулиці в містечку Гур’єві, привіз її до форту і ввіткнув на гарнізонному городі. Звичайно, плекав тендітний паросток як малу дитину. Адже це був його єдиний друг, часточка рідної домівки, рідної землі, Батьківщини. І вже незабаром верба відплатила

письменнику молодою й пишною вродою, густою тінню, стала розрадою

серед одноманітного, безрадісного життя в далекому і, здавалося, безконечному засланні. Тож не дивно, чому верба 22 рази стала «героїнею» Шевченкових творів.

Прожила Тарасова верба 147 років, навесні 1997 року дерево загинуло.

У музеї міста Форт-Шевченко від колись розкішного, крислатого дерева зберігся лише невеличкий пеньок, але він і досі випромінює чудодійну енергію.

Багато людей і багато разів привозили з України вербові гілочки, садили, ретельно доглядали, намагались повторити Тарасове диво – виростити серед Мангишлацької пустелі вербу. Та нічого з цього не вийшло. Жодне деревце не прийнялося, але багато гостей з України брали із собою гілочки Тарасової верби, коли вона була ще жива, і, певно ж, садили на батьківщині. Як цікаво було б прослідкувати долю вербових дітей! Можливо, якась серед цих верб є донькою чи онукою Тарасової верби. (Слайди із різноманітними світлинами верби у супроводі пісні «Не женися на багатій»).

У верби є найкраща подруга - калина. Адже всім відомо: «Нема України без верби і калини». Разом вони йдуть і по Шевченкових віршах.

Засне долина. На калині

І соловейко задріма.

Повіє вітер по долині –

Пішла дібровою руна,

Руна гуляє, Божа мова.

Встануть сердеги працювать,

Корови підуть по діброві,

Дівчата вийдуть воду брать,

І сонце гляне,– рай тай годі!

Верба сміється, свято скрізь!

Заплаче злодій, лютий злодій.

Було так перш – тепер дивись:

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину;

Над водою гне з вербою

Червону калину.

На калині одиноке

Гніздечко гойдає.

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.  

    Спитайте у будь-якого українця, який кущ наймиліший для його серця і почуєте у відповідь: «Нема цвітку на всім світку, як на тій калинці». По всіх українських усюдах цвітуть калинові кущі. Найчастіше саджають їх біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, та поруч із центральними вікнами. Весною калина радує білосніжною чистотою, а взимку пишається  червоними кетягами.

І червона, й соковита,

Та гірка вона все літо,

Припече мороз – вона

Стала добра та смачна.

Як прийде весна в садочок –

До лиця білий віночок,

Ну, а восени цій кралі

Приглянулися коралі.

  Квітне і плодоносить калина на луках і в садочках, у прислів’ях та приказках, казках та легендах, віршах та піснях. (Слайди із світлинами калини у різні пори року під супровід пісні «Зацвіла в долині червона калина» у виконанні гурту «Гайдамаки».)

 Звідки ж взялася калина?

Розповідають, що було це колись давно-давно, ще у ті давні часи, коли на нашу землю без кінця  нападали турки та татари. Була неділя. Все село гуляло на весіллі у першої красуні  - Калини. Та раптом, мов чорна хмара, налетіли татари. Усі чоловіки кинулися захищати село, а дівчата, щоб не потрапити у полон, тікали до болота. Вони навіть відірвалися від погоні, але болото затягувало їх. Калина зірвала з себе червоне намисто і   кинула його на болото, щоб лишити нареченому бодай щось на згадку про себе. Дівчата потонули, а червоні намистинки зійшли, з часом з них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Дали люди їм ім’я  - «калина». Від тоді росте й красується в наших селах калина. Старі люди кажуть, щоб калина довше зберігала свої властивості, краще зривати ягоди в неділю.

Тому й стала калина символом дівочої краси, кохання, вірності. Дівчата вплітали калину у вінки, нею прикрашали весільні короваї. З калинових ягід готували начинку для пирогів, варили киселі, робили цілющі настоянки та приправи до м’ясних страв. Калиновий чай – прекрасний засіб для лікування простудних захворювань, пониження артеріального тиску, покращення травлення.

Калина – це спомин про домівку, пам'ять про рідну матір, її турботу і пестливі руки. Мабуть, тому так часто у своїх творах згадує Кобзар калину -  вона стала для нього символом України - неньки, ніжності, піклування, материнської любові, якої він так  рано лишився! Символом віри у краще майбутнє, вірне кохання та чисту любов. ( Пісня «Тече вода з-під явора…» у сучасному аранжуванні.)

Хай ізнов калина

Достигає, червоніє,

Всьому світу заявляє:

«Я – країна Україна –

На горі калина!»

Ми українці – велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна!

Квітне в садочку червона калина,

Рідна земля для всіх –Україна!

   Не оминав увагою у своїх віршах Шевченко й тополі:

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає…

І нема тому почину,

І краю немає!

Любов Тараса Григоровича до тополі не викликає подиву. Адже високі темно-зелені піраміди, що стояли обіч доріг, завжди манили  подорожніх своїм гостинним затінком, біля придорожніх тополь зупинялися чумаки, мандрівники. Навіть короткий відпочинок під кроною цього дерева заряджав енергією, надавав душі і тілу легкості, спокою. Недаремно ж наші предки висаджували тополю біля своїх жител.

Довгий час цілюще повітря, яким «дихає» це дерево залишалось загадкою. Сучасна ж  наука доводить, що тополі виділяють фітонциди, які очищують повітря від бактерій, пилу і відходів виробництва. Дуже шкода, що зараз все частіше знищують насадження тополь, аргументуючи це алергічними реакціями, які викликає у багатьох людей тополиний пилок . Зрубуючи тополю, нам слід  пам’ятати, що одна тополя очищає від забруднень стільки повітря, як більше десятка хвойних дерев.

В давнину тополя була не тільки фільтром, місцем захисту від палючого сонця, а й дороговказом, єдиним співрозмовником:

   По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий –

Нащо зеленіє?

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить;

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться – серце ниє:

Кругом ні билини!

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

(Слайди із світлинами тополі під акомпанемент пісні «Мені однаково чи буду..» у виконанні К. Скрябіна).

19 разів оспівав Кобзар  у своїх поезіях дерево-довгожителя – дуба, а ще на скількох картинах письменника шелестів цей велет крислатою кроною!..

Тож недарма в Україні, в її різних куточках, є багато красенів-дубів, біографія яких пов’язана з ім’ям Великого Кобзаря… Це, зокрема, дуб у Звенигородці та славнозвісний дуб на Михайловій горі поблизу Прохорівки на Черкащині. Під цим дубом Тарас Шевченко проводив задушевні бесіди з близьким другом  - Михайлом Максимовичем, тут поет писав вірші.

(Слайди.)

Один із тих могутніх велетнів зберігся й на території нашого регіону – це наша історична гордість. Учені стверджують, що йому понад 800 років. А знаходиться  цей велет на острові Хортиця і вважається пам’яткою природи ХІІ століття. (Слайди з фотографіями Запорізького дуба.)

 З впевненістю можна сказати, що подорожуючи Запорізьким краєм, Тарас Григорович зупинявся   відпочити під кроною саме цього дуба і враження від цієї подорожі вилились у наступних рядках:

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитись, -

Хоч з гори та в воду!

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом;

Утопився б, - тяжко жити,

І нема де дітись…

Чим же були дуби для українського народу?

Зроду-віку шанують це дерево українці: «міцний, як дуб» - кажуть люди про когось сильного та високого.

Дуби здавна були прикметною ознакою різних місцевостей України, її неодмінною красою, символом могутності.

Дуб – це могутнє дерево, висота якого сягає 30 метрів, з міцними гілками, товстим стовбуром і темно-сірою потрісканою корою. Живе понад 500-1000 років Його стовбур  - добрий будівельний матеріал, з якого виготовляють меблі, а з кори – ліки. Жолуді є смачною їжею для диких кабанів та білочок.

Дуб – головне дерево Перуна – бога дощу, блискавки, грому. Тому під час грози не можна ховатись під дубом, бо із ста ударів блискавки 54 припадає саме на нього.

   Найстаріше дерево в Україні - дуб в урочищі Юзефин Рівненської області. Його вік понад 1300 років. Кажуть, що він, як і багато інших довгожителів, заряджає людину доброю енергією.

Вражають своєю величчю та красою і зелені старійшини нашого села, кожен з яких має свою історію, свої таємниці.

(Слайди із світлинами найстаріших сільських дубів, звучить пісня « «Думи мої, думи мої» в сучасному аранжуванні.)

Багато дубів стоїть на сторожі нашого села, на сторожі нашої історії та наших традицій, але і їм потрібна допомога, підтримка, заміна, омолодження. Що ж ми, діти,  можемо для них зробити? Звичайно ж, оберігати, не пошкоджувати і просто … посадити дуба.

 Свого дуба я вже посадив. (Фото учня з вирощеним дубком.)

Із задоволенням поділюсь досвідом з іншими.

Отже, як посадити дуб?

Візьміть горщик для квітів, землю, мотузку, камінці, поліетиленовий пакет, жолуді. Жолуді замочіть на одну ніч у воді кімнатної температури. На дно горщика покладіть камінці для того, щоб  зайва вода могла легко витікати. Далі засипте землю, приблизно, 2/3 горщика. Полийте її. В кожний горщик покладіть по одному жолудю. Присипте шаром землі на 5 см. Накрийте поліетиленовим пакетом, зав’яжіть мотузкою навколо горщика. Земля повинна залишатися вологою. Як тільки з’явиться пагін, пакет зніміть. Поливайте двічі на тиждень. Влітку горщик можна виставити на город. Рослину треба висадити в землю, у відкритий ґрунт восени або весною.

Важлива порада: до кожної лунки вкиньте жменьку землі з того місця, де збирали жолуді.

Посадіть ці жолуді на згадку про сьогоднішній урок і нехай разом з дубками росте  слава і не згасає пам'ять про Шевченка.

Ми провели невелике опитування, і воно показало, що серед 36 респондентів,  лише двоє не змогли продекламувати жодного Кобзаревого вірша. Найчастіше опитувані згадували поезію «Думи мої, думи мої ..», «Мені тринадцятий минало…», «Заповіт» «Реве та стогне Дніпр широкий».

Наше невеличке дослідження довело народність Тараса, адже, як бачимо, цінності народу – це його цінності, традиції народу – це його традиції, звичаї народу – його звичаї; підтвердило універсальність Шевченкової спадщини, адже Тарас Григорович розкриває нам не лише українську душу, долю, історію, а й робить нам екскурс у минулий та сьогоденний світ природи нашої неньки - України; переконало у сучасності Шевченкових творів – у різні часи, у різних обставинах, у різних місцях, з вуст різних людей, різними мовами лунало, лунає і буде лунати слово Великого Кобзаря і, як ви змогли переконатися,  щоразу звучить воно по-новому, сучасному, модному.

Знову і знову Шевченко підтвердив пророчість свого слова, яке дивує, підтримує, научає, надихає. Надихає не лише на подвиги, на віру у краще майбутнє, у свої сили, а й на творчість. Сьогодні ми представляємо вашій увазі невеличку збірку творчих робіт «Навіяне Шевченком..». Вона складається з ілюстрацій до віршів Тараса Григоровича та малюнків до власних творів, написаних після знайомства з творчістю генія. Найкращі з них пропонуємо вашій увазі. (Презентація малюнків, зачитування кращих творів.)

Друг

Сьогодні я ходив у дубовий гай. Там  побачив багато дубів: великих, малих, середніх, та один був надзвичайний, чарівний, бездоганний. Він був таким гарним, так приваблював своєю незрівнянною красою, що я не втримався і доторкнувся до нього – відчуття було неземне. Я наче заново народився, відчув споріднену душу, зрозумів, що знайшов найкращого друга…

Я іду до нього коли мені сумно, бентежно, неспокійно, коли хочу

поговорити, поділитися таємницями. Я впевнений, що він їх збереже, не відвернеться від мене, не зрадить. Приходжу до свого друга і мені відразу легшає, я знову і знову переконуюсь - він чарівний, неземний, щось робить його таким особливим, в нього неначе людська душа. Як добре поряд з тобою, друже!

Настало літо, а з ним і нестерпна спека. Непереливки випали на долю дуба. Моє серце тривожно забилося: друг може загинути! Він в біді!

Я щодня  носив воду, поїв товариша. Прийшла осінь, принесла довгождану прохолоду, всі дерева поскидали листя. Тільки мій  дуб ще довго вітав мене золотим листопадом та нашіптував чарівні історії свого життя.

Масюк Євген.

Калина

У зеленім квітучім гаї  росла старенька калина. Молоденький горобчик звив собі на ній гніздечко. Калина підгодовувала його, колисала на своїх ніжних вітах, а горобчик за це знищував шкідників, які часто посягали на здоров’я калини. Так вони й жили в мирі та злагоді. Та одного разу калина попросила горобчика:

- З’їж  мою найкращу ягідку, а кісточку зарий у землю, я хочу щоб  з неї виросла моя донечка.

Горобчик так і зробив, а ще просив у дощика, щоб він поливав кісточку,  а у сонечка – щоб зігрівало. Дуже швидко зернятко проросло, згодом перетворилось на зовсім дорослу калинку. Була вона дуже красивою, але сумною – бо на той час померла її старенька мати-калина. Та калина була не зовсім одинокою, адже поряд з нею завжди був горобчик, якого вона вважала батьком, бо ж саме завдяки йому вона народилася. А найкращим її другом і братом був молоденький дубок, який дуже скоро перетворився на могутнього дуба. Разом вони гралися, ділилися таємницями, колисали велике галасливе горобчикові сімейство. Незабаром кожен мав власних дітей і жили вони довго і щасливо.

Масюк Євген

Під час роботи над проектом ми відкрили для себе нового Тараса, дещо переосмислили, зрозуміли, прийшли до висновку:

1. Ти пройди по селах рідної Вкраїни,

В кожній  хаті – книга, на стіні – портрет

В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

У святій пошані у людей поет.

2. То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,

Знають його люди і широкий світ.

Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни - неньки,

він живе в народі, як і «Заповіт».

  3. Потомки славного Тараса,

У вас хотів би я узнать:

«Чи так збідніла гідність ваша?

Чи розучилися читать?

Чом не читаєте Тараса,

Борця за волю, бунтаря?

Читайте, люди, «Кобзаря»»!

4.  …Та читайте од слова до слова;

Не минайте ані титли, ніже тії коми,

Все розберіть…

  5. Там в кожнім слові, в кожній думі

Сіяє мудрості зоря.

Там клич до правди і надія.

Там кожне слово б’є у ціль.

А в думах тих  - про щастя мрія,

А в тих словах – вселюдський біль.

6. Читайте мудрого Тараса

Й тоді ви зможете збагнуть,

Чому нещасна доля наша,

Яка до щастя вірна путь.

7. Він – наша гордість і окраса,

Ні перед ким вовік не гнувсь.

Читайте мудрого Тараса

Й мотайте читане на вус!

Учитель:

 Іде Шевченко по світу, на всіх континентах звучить його слово, на всіх континентах зведено пам’ятники йому. І ніколи не зміліє повноводна ріка шани і любові до поета, як ніколи не згасне Прометеїв вогонь «Кобзаря», який підхоплюють все нові й нові молоді руки й серця, щоб передати наступним поколінням. (Передає «Кобзаря» з рук у руки всім присутнім, в останню чергу книга потрапляє до рук  бібліотекаря.)

Естафета триває…Ось у чому невмирущість, вічність, народність, універсальність Шевченкового слова, ось у чому незнищенність «Кобзаря»! Бути ж йому завжди з нами, бути йому завжди сучасним – і вчора, і сьогодні, і завтра!

(Звучить гімн України у виконанні О. Пономарьова)

Література

1. Артеменко В. Великий син великого народу // Початкова школа. – 2012.- № 3. - С. 13-16.

2. Брюханова Г. та інші літературне свято «Вшановуємо Тараса Шевченка» // Початкова школа. – 2010. - № 2. - С. 60-63 та Початкове навчання та виховання. – 2014. - № 6. – С. 18-23.

3. Карпенко Олександр. Верба в пустелі //Сільські вісті. – 2014. - № 21. – С. 5.

4. Карпенко Ольга. «Послужи ж, моя ти зброє, молодій ще силі!» // Соціалістична культура. – 1988. - № 2. – С. 35-38.

5. Коломієць С. Навіяне на Чернечій // Сільські вісті. – 2014. - № 26. - С. 3.

6. Кохно Т. Літературне читання в 3-4 класах // Початкова школа. – 2010. - № 5. - С. 30-42.

7. Липка С. Екологічний колективний проект «Пташине містечко» // Початкова школа. – 2012. - № 10. - С. 63-64.

8. Макаровська М. Проектний день у першому класі // Початкова школа. – 2008. - № 11. - С. 36-38.

9. Мовчун А. Грані таланту Великого Кобзаря // Початкова школа. – 2010. - № 1. - С. 1-7.

10. Паліївець І. Читайте мудрого Тараса. // Сільські вісті. – 2013. - № 128. –

С. 2.

11. Савченко О.Я. Методика читання у початкових класах: Посіб. для  вчителя. – К.: Освіта, 2007. - 334 с.

12. Скребцова М., Лопатина А. Сказки о цветах, деревьях и растениях. – М.: Сфера, 1998. - 576 с.

13. Супруненко В.П. Народини: Витоки нації; символи, вірування, звичаї та побут українців. – Запоріжжя: МП «Берегиня», 1993. – 136 с.

14. Шевченко Т.Г. Кобзар. : Рад. шк., 1986. - 608 с.

Додаток 2

Виховний захід на тему:

Ми є. Були. І будем ми!

Й Вітчизна наша з нами…

Іван Багряний

Мета: виховувати національну свідомість, волелюбність, гідність, віру у можливість творити власну долю, гордість за право українцями називатись;

розвивати творчі здібності учнів, дати можливість кожній дитині показати своє «Я»;

формувати комунікативну  компетентність, здатність відстоювати особисту життєву позицію.

Виховна година проводиться у системі корекційно-комунікативного навчання, одним із принципів якого є тісна співпраця та психологічний супровід учнів з першого до сьомого класу. Зазначений захід є прикладом  такої взаємодії, і проводився з учнями третього і сьомого класів.

Виховна година буде цікавою не лише для початкової ланки, а й для учнів середніх класів.

Вступне слово учителя на фоні слайдів з краєвидами України:

…Буває, часом, сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво.

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дороги, явори.

Усе моє, все зветься - Україна!..

Ліна Костенко

Учні 3 класу:

Весна чарує квітів розмаїттям,

Дивують настрої пташиних голосів.

Цвіте природа, разом з нею квітнуть

Дитинства барви з різних полюсів.

Милує око цвіт садів вишневих,

Я бачу їх, коли в полоні снів.

Хай навіть нам буває і нелегко,

Вітри розвіють спогади сумні,

І віднесуть їх так далеко,

Що й не згадаєш ті похмурі дні.

Спасибі, земле! Я така щаслива!

У моїй владі всі степи й гаї,

І що з того, що вдача ця мінлива, -

Я полюбила Україну назавжди!

Я закохалася в її струмки бурхливі,

У той духмяний подих рідних трав,

І в українців вчинки ті сміливі,

Що славлять український край!

Ми народились у країні, історія якої сягає глибокої давнини. Наша  країна була однією з наймогутніших,  найосвіченіших і найцивілізованіших європейських держав.

(Слайди з рослинами-символами України).

 Вона – це волошка в житах, вона – це верба над водою, це калина на морозі, це мальва при дорозі, це чорноброва дівчина з русявою  косою. Це вона – моя країна – Україна! Земля волелюбних, відважних,  працьовитих людей.

Я – країна Україна – на горі калина!»

Ми українці – велика родина,

                                                                                 Мова і пісня у нас солов’їна!

                                                                         Квітне в садочку червона калина,

Рідна земля для всіх – Україна!

Безкраї лани твої, Україно,

Навіки залишаться в серці моїм!

Ти в мене одна, ти такая єдина,

Прийми ж мене в обійми свої.

Ти ще молода і безмежно красива,

Річки, наче очі твої голубі,

Як гарно буяє травами нива,

Під сонцем сіяють степи золоті.

(Пісня на слова Олександра Положинського, музика  Руслани «У ритмі серця». Учні 3 та 7 класу виконують її разом.)

Мабуть, не існує людини, яка б не спитала себе: «За що нам те, що ми переживаємо?» Адже наші бажання чисті й прекрасні, ми завжди й до всіх йшли з відкритим серцем і щирою душею. Ми ніколи і ні на кого не нападали за всю історію існування нашої держави, але постійно змушені оборонятись.

 То за що ж нам це? А за те, що вибрали свободу, відкинули рабство, не схотіли продовження скніння у напівжебрацькому стані, без прав і свобод, а обрали гідність і віддаємо за неї своє життя. І це вибір,  не на роки, а на століття, не менше!

Звичайно, наш вибір подобається далеко не всім, і дуже вже хочеться знову загнати в ярмо, у стайню, і щоб стали худобою, забувши про людські й християнські цінності, та поводилися, як раби.

Але ми:

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.

І діло наше праведне й святе.

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож нам так і важко через те.

Ліна Костенко

Вже скільки їх було, тих, що хотіли

Народ мій український згубить.

А він – нічого, він розправив крила,

Хай спробує його хто зупинить!

Народ мій вкотре зализував рани, розправляв крила, але щоразу находились ті, що підбивали його.

Бо кому потрібна держава-сусідка, напоєна духом свободи, кому потрібен поряд народ, що неодноразово звільнявся від різного виду кріпацтва, бажав стати і ставав в один ряд із цивілізованими народами Європи. І вже саме бажання українців не жити в мультикультурному «вавилонському царстві», де за саму думку, не за слово, карають, принижують, арештовують, завжди напружувало, лякало. Завжди боялись і бояться, що вже під їхніми  стінами пролунає:

Сьогодні:

Вставайте, кайдани порвіте!

Сьогодні! - бо завтра буде пізно знову,

Усі ми разом – рятуймо волю, віру, мову.

Усі ми разом - рятуймо Батьківщину милу,

Бо тільки єдність наша зборе вражу силу.

І тому знову і знову над нашою Україною, над нашою єдністю, а разом з нею і нашою свободою закружляли чорні круки. Почалась … ні, не АТО. Почалася війна. Кожен подих вітру, кожен поблиск зірки, кожен сонячний промінчик підхопив голос Ліни Василівни Костенко: 

  Скликаю вас. Над цим не владен ворог.

Почуйте слово з-під мого пера!

Простіть мені, що знову б’ю на сполох.

На Благовіст ще, люди, не пора.

Почалась мобілізація.

Учні 7 класу:

І потекли струмками-вервечками молоді, юні і зовсім білі, до давно забутих дверей військкоматів. Прийшли ті, хто роками ховались від військової служби, ті, хто купували фіктивні хвороби, ті, для яких зброя в руках могла наснитися лише в жахливому сні. А вони прийшли. Прийшли, щоб вкотре захистити собою її – ще зовсім молоду і юну, грабовану й плюндровану, але сповнену надій, сподівань, мрій. Зберегти її – Україну, а разом з нею і майбутнє щастя, свободу дітей.

Звичайно, серед них не могло не бути мене.

Удома дбайливо книжки поскладав:

 «Вернусь – буде час для науки…»

І вперше в житті по-військовому взяв

Справжню рушницю у руки.

Стояла на майдані моя мати.

У натовпі.

У матері сліз не було на виду;

Дістала вовняну хустину

І ніжно закутала шию худу:

«Щоб не простудивсь, часом, сину…»

Стиха на землю вечір спадає,

Гомін довкола потроху стихає.

Сплять вже дерева, машини, будинки,

Мати ж не спить:

«Де ти, мій синку?

Спокій людей ти, синочку, вартуєш?

Може, в окопі знов заночуєш?

Чистиш ти свій кулемет після бою

Чи закриваєш друга собою?

Знаю, мій сину, тобі там нелегко:

Ворог лютує, домівка далеко.

Богу молюся я, сину, за тебе,

Щоб не скінчились набої у тебе.

Ще помолюсь за твоїх побратимів,

Тих, хто поліг, не вернувся в родину.

Рани свої хто в шпиталях лікує,

Знову йде в бій і себе не шкодує.

Лагідне сонце тебе хай зігріє,

З рідного краю вітер повіє.

Прапор Вкраїни жовто-блакитний

Радо тріпоче, змагаючись з вітром»…

Так і не спала матуся цю нічку,

З столу прибрала розтоплену свічку.

Тихо в молитві бриніла тривога:

«Всіх збережи…» -

Так зверталась до Бога.

На захист рідної землі, Батьківщини, свободи, майбутнього, стали вони – наші захисники – хоробрі серця – сильні духом, безмірно відважні, справжні сини своєї Вітчизни.

(Слайди з світлинами земляків, учасників АТО . Під час показу слайдів учениця 3 класу виконує пісню Христини Панасюк «Дай, Боже, сили нашим солдатам».)

Як солдате тобі там ведеться,

На передньому краї війни,

Де зійшлися в кривавому герці

Однієї країни сини?

Зіштовхнув хто в бою тім страшному

Тих, що сіяли хліб і варили метал,

 Тих, хто вчора ходили до школи

І хто зброї в руках не тримав?

Можновладці в своїх кабінетах

Дискутують: АТО чи війна.

А солдати в холодних наметах.

Пізня осінь. І знову холодна зима…

Там бій гримить. Там гине наша воля.

Там треба рук, і зброї, і плечей.

І що там варт чиясь окрема доля,

Той тихий зойк у безмірі очей?...

Ліна Костенко

Нас плюндрували, нищили, вбивали, розпинали.

 Але ми є. Були. І будем ми.

Й Вітчизна наша з нами!

Бо ми: воїни світла!

(Хлопчики 3 та 7 класу виконують пісню Ляпісу Трубецького «Воины света».

Пульс на грані, і я вже на грані.

Відсвіт сонця чи проблиск свічі.

Лікарняна палата…Герані…

Наді мною – німі сурмачі.

 «Покидаєш цей простір безцінний?»

-  Хтось запитує – брат чи сестра.

Ну, а як же твоя Україна

 при розбурханім плині Дніпра?

Василь Піддубняк

 Свічки… свічки… і тиша… і свічки…

Минає ніч… свічки вже догорають…

Свічки догорають, а разом з ними догорає чиєсь життя, чиїсь мрії, надії, сподівання. Але це десь там, далеко. А тут нам…

Як добре, вмостившись на любім дивані,

Чи з чашкою кави в комфортному кріслі

По цей бік війни і по цей бік екрану

Давати поради, розумні й корисні.

Ми радимо тим, в кого душі вже – рани,

І тим, що забули, коли наїдались востаннє,

І тим, що хвилинам без вибухів раді,

І тим, що в підвалі холоднім стрічають світання.

А треба б… А може б…Хіба ж ви не знали?..

Нам легко судити у мирному місті.

Шукаємо пультом цікаві канали,

 І коментуємо ці страшні вісті.

Як добре, вмостившись на любім дивані.

Які ми на ньому всі героїчні!

Я перед Богом стану на коліна,

У церкві свічку тихо запалю,

За рідний край, за милу Україну

І за народ, що так його люблю.

За тих солдат, що зринули у небо,

Немов птахи, в безмежну далину.

За спокій наш, за мене і за тебе,

За світлі дні, заквітчану весну.

Перед солдатом стану на коліна,

В пошані низько голову схилю,

Що захищає рідну Україну,

Що ризикує в кожному бою.

Я перед Богом стану на коліна,

У церкві свічку тихо запалю,

За рідний край, за милу Україну

І за народ, що так його люблю.

Україно! Ти – моя єдина!

За тебе молюся кожної хвилини:

Щоб був мир  і сяяло сонце,

 Щоб щаслива ти була у кожній долонці.

Щоб була ти вільною і завжди  - єдиною!

Не зречуся тебе, Україно,

Бо в душі моїй біллю бринить

Повсякчасна молитва єдина,

Щоб війну зміг Господь зупинить.

І щоб рідне слово в полові

Не згубив український наш рід,

Щоб співали свої колискові,

Зустрічали дітей у воріт

 Матері і бабусі, а тато

Щоб з війни  повернувся живим.

Щоб змогла я його обійняти

І зігріти щастям своїм.

Так благала я Бога.

І тато, мій татусь, повернувся живим! 

(Учні 3 класу)

Я, як і кожен житель цієї Богом даної землі, не хочу, щоб над колискою моєї дитини кружляли військові гелікоптери, не хочу, щоб колисанкою їй служили артилерійські вибухи та посвист куль, не хочу, щоб вона не змогла чути української пісні, була змушена зректися, мови: мене, моїх батьків, землі моєї, -  зректися себе. Тому заклинаю, прошу:

Не відбирайте в мене України,

Не відбирайте мову – суть життя.

І знайте, що у кожної людини

На рідній мові буде каяття.

Володимир Проскурня

До тих, хто не розуміє української,  я звертаюся мовою братнього народу й словами Віктора Цоя.

(Пісня «Кукушка»)

 На долю нашого народу випало багато страждань і випробувань: він «горів у вогні», він зазнавав принижень і мук, його   «розтоптували», але щоразу  він відроджувався.  Як Фенікс……

Ми віримо у те, що буде доля,

Що буде в нас ще добрий світлий час.

Прийде ще незалежність, з нею воля,

Почує ще всей світ про нас.

Не буде більш майданів, тероризму,

У рідній пісні буде вся душа.

Ми повні всі жаги й патріотизму,

Ми довели, що нація жива.

Хто зрадив нас – навіки буде зрадник,

Їм Бог суддя. Ми ж встанемо з колін.

Маленькі вогники разом – велика ватра,

Це вічний символ перемог та змін.

Ми порятуємо себе і наше майбутнє! Порятуємо й повернемо нашу древню й прекрасну мову, козацьку славу, силу, волю і долю! Зробимо це тільки тоді, коли кожен поліщук і степовик, слобожанин і волиняк, наддніпрянець і галичанин збагне, що ми діти одної Матері, віти, плід і квіт одного дерева.

Тільки тоді ми позбудемось горя, знову відродимо і повернемо велике право внуками Богів, дітьми неба, Україною, українцями називатися!

Спитай мене,  хто я така?

Я відповім із гордістю у серці:

«Я – українка і пишаюсь цим,

Мій брат, зібравшись, вже взуває берці.»

Складає у рюкзак все необхідне.

Найголовніше – матусин оберіг.

Бо на війні він, як ніщо потрібен.

Щоб він життя підтримав і зберіг.

Спитай мене, чого я хочу?

Я прагну миру і добра .

Я бачу посмішку дівочу

І ряст топчу я не дарма.

Я – українець. Є у мене право

На рідну мову та свою державу,

На гордий прапор золотисто-синій,

На щастя жити у такій країні.

Я - українець. Право знати маю

Про тих, кого героями вважаю,

Що людство рятували від руїни, -

Синів і дочок, гідних України.

Я – українець і моє це право

Любити землю горду й величаву,

Та дух свободи набирати в груди

Я – українець! Був ним, є і буду! (Леся Вознюк )

                                                         

Я - сонячний промінь,

маленька хмаринка.

Я – смужка веселки,

дощу я краплинка.

Листочок вербовий,

що десь над водою.

Я – цвіт калиновий,

я завжди з тобою…

Така я беззахисна,

наче пір’їнка.

Та ні! Я – не маленька  людинка!

Я – українка!

Країно моя, я пишаюсь тобою!

Пишаюсь твоєю любов’ю,  красою,

Пишаюсь ланами, лісами, степами,

Тобою пишаються й тата, і мами.

Я побажаю для народу

Любові, щастя, миру і добра.

Ми – діти найславетнішого роду.

Ми, діти, не підтримуємо зла.

(Пісня Тіни Кароль  «Україна – це ти» у виконанні учнів 3 та 7 класу.)

Я вірю в те, що вернеться тепло.

Я вірю в щастя, бо воно було.

В майбутньому плоди зберуть багаті

Із дерева, що нині зацвіло.

Я вірю: ми є. Були. І будем ми.

Й Вітчизна наша з нами.

Література

1. Грищенко В.// Школа юного вченого. – 2015. - №4. – С.2

2. Гуртуймося, Братове-Українці! Лиш через терни шлях веде до зір              (В. Шовкошитний): збірка творчих робіт/ укладач  Шацька Н.М. – Запоріжжя: ЗДІА, 2016. – 200 с.

3. Коваль О.// Трансукраїнська газета дитячої творчості. Долоньки . - 2016. - №11. – С.1

4 . Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами: збірка творчих робіт/ укладач Шацька Н.М. – Запоріжжя: Кругозір, 2015. – 292 с.

5. Потапенко Г.// Трансукраїнська газета дитячої творчості. Долоньки . - 2016. - №9. – С.3

6. Я у світі. 3 клас.: підручник для загальноосвітніх навчальних закладів/ О. В. Тагліна, Г.Ж. Іванова. – Х. - : Видавництво «Ранок», 2013. – 144с.